Спецпроект

Розстріляне школярство. 7 найгучніших масових розстрілів у навчальних закладах


Якісна освіта — одна із Цілей ООН, а право на неї — одне із основоположних прав людини. Та навіть у тих місцях, де ми цю освіту здобуваємо, не завжди можна розраховувати на повну безпеку. Надзвичайні ситуації стаються у навчальних закладах по всьому світу, статистика зростає, а прослідкувати закономірність практично неможливо. Розповідаємо про найгучніші нещасні випадки у школах, кількість жертв і наслідки.

Статистика

Школа — це зона, вільна від зброї, а ще – публічне місце і скупчення великої кількості людей. Це ідеальне місце для теракту – тому більшість подібних випадків відбувається саме у таких місцях масового скупчення.

The New York Times визначає масові розстріли у школах як ті, які відбуваються у кампусах та спрямовані на студентів, викладачів чи членів адміністрації/персоналу навчального закладу. A CNN додає перелік ознак: у трагедії повинна загинути як мінімум одна людина (не враховуючи нападника), та вона повинна статися на території школи (що включає усі прилеглі будівлі, спортивні поля, парковки, стадіони, шкільні автобуси).

Найбільше масових розстрілів за останні роки було зафіксовано у США: вже за 2019 рік по всій країні було поранено 17 школярів, а 4 — вбито. За рік сталося, як мінімум, вісім нападів на навчальні заклади — у спортзалах та класах, на парковках та у коридорах.

Згідно з даними Vox, у 2018 році сталося більше нещасних випадків та смертей, ніж у будь-який інший рік, починаючи з 1970. Інформацію надає US Naval Postgraduate School: у минулому році сталося 94 масові атаки на навчальні заклади (для порівняння: це на 59% більше, ніж у 2006). Окремо надаються дані про смерті учнів: у 2018 їх було найбільше — 55 жертв. На другому місці по кількості смертей був 1993 рік (40 людей загинуло). Можна уявити масштаб, якщо порівняти, що у 2016 році у США взагалі було 39 000 смертельних поранень (включно з масовими вбивствами та суїцидами).

У США сталося у 57 разів більше масових розстрілів у школах, ніж у всіх інших розвинутих країн разом взятих. Ось так виглядає порівняльна статистика від CNN, де показана кількість атак, що сталися у різних країнах з 2009 по 2018 рік:

До уваги взяли також країни, що розвиваються: у Південній Африці розстрілів було 6, в Індії — 5, у Пакистані — 4, в Афганістані — 3.

Найгучніші трагедії

Columbine High School, Колорадо. Саме це слово вже стало асоціацією, яка виникає при згадці про масові розстріли у школах. Ця подія стала однією із найбільших трагедій в американських навчальних закладах. 20 квітня 1999 року двоє учнів вбили 13 людей, поранили 21 людину, після чого вчинили самогубство. Саме з цієї стрілянини у США почалися суперечки про необхідність посилення контролю над вогнепальною зброєю. Колумбайн привернув увагу до явищ, які традиційно існували у межах школи, та не набували широкого розголосу: булінг, молодіжні субкультури, стосунки між вчителями та учнями тощо.

Stoneman Douglas High School, Флорида. 14 лютого 2018 року 19-річний випускник школи (якого, до речі, вигнали за дисциплінарні проступки) включив пожежну тривогу, аби посіяти паніку серед учнів. Коли потенційних жертв стало більше, хлопець відкрив вогонь, у результаті чого загинуло 17 людей. До речі, Кайл Кашув, випускник цієї школи, один із тих, хто вижив під час перестрілки, не зміг потрапити на навчання до Гарварду. Хлопець став популярним завдяки тому, що виступав за строгіше законодавство на рахунок зброї і підтримував заборону на її вільне носіння. Тим не менше, Кайл також запам’ятався своїми расистськими висловлюваннями в інтернеті. Університет Ліги Плюща не оцінив такої «свободи висловлювання» і прислав хлопцю лист із відмовою у вступі.

Північна Осетія, Беслан. 1 вересня 2004 року 32 чеченських терористи увірвалися на шкільну лінійку та захопили більше тисячі заручників (переважно маленьких дітей та підлітків). Вони тримали заручників у нелюдських умовах, замінували територію школи з усіх боків, а на третій день бойовики розпочали хаотичну стрілянину, через яку загинули 314 заручників, більше сотні з яких — діти.

Walisongo School, Індонезія. У 2000 році відбувся один із наймасовіших розстрілів в історії: 28 травня в результаті стрілянини загинули 165-191 людина. Нападників стратили.

Peshawar, Пакистан. 16 грудня 2014 року озброєні з ніг до голови таліби пробралися на територію школи та почали стріляти і без розбору кидати гранати. Тих школярів, які ховалися під партами, витягували і прострілювати голови. Вчителів накачували свинцем і розстрілювали, змушуючи учнів дивитися на це. У результаті такої бійні загинуло 149 людей.

Керчівський політехнічний коледж, Україна. Так, і ми є у цьому списку. 17 жовтня 2018 року Владислав Росляков проник на територію коледжу, за кілька днів до цього легально придбавши зброю. Він застрелив 20 людей і поранив 70, після чого вчинив самогубство. Ця трагедія стала наймасштабнішою на території колишнього СРСР після розстрілу у Беслані.

Безумовно, це далеко не всі трагедії, що ставалися у школах по всьому світу. На жаль, повний перелік можна продовжувати ще довго, перелічуючи сотні жертв та поранених. Варто розуміти, що деякі події набувають резонансу, висвітлюються у медіа та вирішуються міжнародною спільнотою. У той же час нещасні випадки можуть ставатися і у країнах, що розвиваються, проте не мати такого розголосу. Не усім школам міжнародні організації готові допомоги, не про всі трагедії суспільство дізнається вчасно.

Чому це стається

Для того, щоб чи у школяра, чи у дорослої людини виникли думки про масовий розстріл, повинні бути якісь передумови. Психологи вважають, що найбільш ймовірними є такі причини:

  • Відчуття покинутості. Діти, які у дитинстві не отримували достатньо любові, ростуть з почуттям меншовартості. Протягом життя їм здається, що вони недостатньо «значимі», тому підсвідомо хочуть привернути увагу до себе будь-якою ціною. Винуватець однієї з трагедій зізнавався журналістам, що хотів «хоча б таким способом потрапити на шпальти газет».
  • Поганий приклад. Вчені впевнені, що погані звички — заразні, як і злочини. У силу свого максималізму підлітки можуть брати приклад з інших: начебто сильних, брутальних і стійких. Тільки такі «рольові моделі» часто набувають гіпертрофованої форми.
  • Психіатричні захворювання. У багатьох випадках у нападників діагностують серйозні психічні відхилення: шизофренію, маніакальні нахили, некерованість, психопатію, депресію. На жаль, ні вчасної діагностики, ні лікування не було, а після трагедії ставити діагноз вже пізно.
  • Неблагопристойна родина. «Яблуко від яблуні»… Якщо у дитинстві людина була свідком конфліктів, бійок, залежностей, перебувала у складних стосунках із родичами, то власне життя будувати вона буде «за власними правилами». Діти таким чином намагаються втекти від домашніх обов’язків, страхів, скандалів і робити лише те, що здається їм правильним.
  • Цькування. Погані стосунки з однокласниками або учнівським колективом можуть виплеснутися в агресію школяра. Якщо його постійно принижують чи б’ють, а він не знатиме, до кого звернутися по допомогу або як себе поводити, єдиним логічним рішенням буде здаватися «дати здачу».
  • Дозвіл на зброю. Особливо гостро постало це питання після низки перших масових розстрілів у навчальних закладах. З одного боку, непогано тримати вдома пістолет чи рушницю на випадок форс-мажорної ситуації, а з іншого — де гарантія, що продавець передасть зброю повністю адекватній людині, яке на має злочинних намірів? Вільне носіння зброї — більше загроза, аніж засіб безпеки. Окрім як для захисту себе та своєї сім’ї, вона може використовуватися у сімейних сварках, перепалках на дорогах, у місцях масового зібрання людей (у тих же школах), зокрема дітьми, які рідко коли вміють правильно користуватися вогнепальною зброєю. Ось так, до речі, виглядає діаграма, де показано, скільки у країні вогнепальної зброї на сотню населення:
A chart showing civilian gun ownership rates by country.

Vox

Стрілянина у школах — це проблема соціальна, політична, економічна. Аби трагічних випадків ставало менше, людям потрібно, перш за все, надавати психологічну допомогу, а не спрощувати доступ до зброї. Перш за все, як вчителі, так і батьки чи інші родичі повинні звертати увагу на поведінку дітей: будь-які підозрілі знаки варто проговорювати та впевнитися, що у дитини у житті все нормально, вона не переживає травму та не веде себе дивно. Це — один із кроків до взаєморозуміння і попередження катастрофи.

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.