Слід розрізняти:

Прийомна сім’я — це форма влаштування дітей, у якій прийомні батьки беруть на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти живуть у такій сім’ї до досягнення повноліття або до 23 років, якщо вони навчаються у ВНЗ;

Патронатна сім’я – тимчасова форма влаштування; термін перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати трьох місяців. Якщо ж є необхідність перебування дитини у такій сім’ї довше, то органи опіки можуть продовжити термін, але не більше ніж до шести місяців.

На сьогодні з тих дітей, які живуть у дитячий будинках в Україні, тільки 8% мають статус дітей-сиріт. Всі інші мають одного або обох батьків, які не мають можливості (або позбавлені права) виховувати дитину. Тому метою МОЗу є допомога таким сім’ям: створити усі необхідні умови, аби діти могли зростати вдома. Як пояснює Супрун, наразі у країні катастрофічно не вистачає реабілітаційних та паліативних центрів. З моменту скерування дитини у такий центр до початку лікування проходить близько року. А це сильно впливає на ефективність лікування і реабілітації. Натомість у нових центрах можна буде отримати послуги із реабілітації або паліативної допомоги. Крім цього, центри зможуть надавати послуги із респісу — тимчасовому відпочинку батьків дитини з обмеженими можливостями. Допомогу будуть надавати за умови присутності батьків або людей, які їх заміняють. Такі заклади не перетворяться на інтернати.

МОЗ планує організувати паліативно-реабілітаційні центри на місці дитячих будинків вже до 2023 року. Кількість місць у центрах буде залежати від потреб суспільства.