Спецпроект

Податки vs. Мораль: в яких країнах легалізована проституція? Головні аргументи за/проти


Одну із найдавніших професій світу часто називають «роботою любові». Тільки чомусь така «любов» у більшості країн світу є незаконною.

Наприклад, згідно зі статтею 302 Кримінального Кодексу України, за заняття проституцією передбачається адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Тим не менше, це не означає, що проституція є поширеною по усій країні і практично не зустрічає спротиву від органів влади. Чиєму прикладу може слідувати Україна, узаконивши це явище, та чому у різних регіонах світу до нього ставляться по-різному?

Про що йде мова

Проституція — це надання платних сексуальних послуг як жінками, так і чоловіками. Проституцію вважають однією із «найдавніших професій», оскільки вперше вона з’явилася у Стародавній Греції у 6 ст. до н. е. для позначення жінок, чиї сексуальні послуги можна було легально купити у диктеріонах (публічних будинках, легалізованих законами афінського законодавця Солона). Жінок, які так працювали, називали «prostasai», тобто «жінки на продаж». У Середньовіччі про термін «проституція» практично забули, але він знову увійшов у західноєвропейську культуру у 18 ст.

Упереджене ставлення суспільства до проституції зумовлено подвійними стандартами щодо самого сексу: з одного боку, він приносить задоволення, а отже, послуги за плату можна розглядати за аналогією з будь-якими іншими; а з іншого — якщо статевий акт не здійснюється для продовження роду, його часто засуджують. Суспільна мораль зазвичай «табуювала» невпорядковані сексуальні стосунки — чим більш моногамним було суспільство, тим суворішим був осуд. Тільки в останні десятиліття ХХ ст. у західних країнах почалася «реабілітація» сексу як самоцінності.

Легальна проституція

У Німеччині проституція легалізована з січня 2002 року, наразі кількість секс-працівників тут —більше 400 тисяч. Вони платять податки державі, роблять внески у пенсійний фонд, мають власні правозахисні групи, навіть можуть судитися з клієнтами та отримувати від них матеріальне відшкодування. У 2017 році в силу вступив закон про захист секс-працівників, який захищає їх від експлуатації, насильства, зобов’язує регулярно проходити медогляд. Власники борделів повинні забезпечувати умови праці, встановлення департаментом охорони здоров’я. У місті Бонн міська влада першою у країні встановила на вулицях кабінки, схожі на банкомати. Виходячи на роботу, «публічна дама» повинна заплатити через нього певну суму за зміну, незалежно від кількості клієнтів. І все ж, частина секс-індустрії знаходиться під контролем кримінальних організацій, а деякі дівчата або неповнолітні, або надають послуги примусово.

У Голландії проституція була легалізована у 2000 році. Тоді ж країна одразу стала центром європейського секс-туризму, зокрема, завдяки вдалій організації та гарантованій безпеці для клієнтів. Секс-працівники реєструються, платять податки, їхні імена містяться у спеціальному реєстрі, який контролюють відповідні органи, аби працівники вчасно проходили медогляд. Проститутки можуть працювати легально з 18 років, а от клієнтами можуть бути люди, яким виповнилося 16.

Швейцарія узаконила проституцію у 1942 році. Деякі кантони самостійно регулюють цей бізнес на своїй території, що деколи супроводжується додатковими складнощами. Наприклад, якщо уряд визначив проститутку як підприємця, вона повинна складати бізнес-план із розробленою маркетинговою стратегією та давати його на перевірку спеціальним органам. Також у Швейцарії у 2013 році ввели борделі для автомобілістів (drive-thru brothels), які розташовані за межами міста.

У Латвії, де близько 30 тисяч людей працюють у секс-індустрії, проституція легалізована із 1998 року. Для працівників окреслені певні вимоги: вони мають бути повнолітніми, мати довідку про стан здоров’я і надавати послуги тільки у власних або орендованих приміщеннях, якщо сусіди не проти, а поруч немає шкіл або церков. Самі борделі у Латвії заборонені, за порушення правил передбачається адміністративна і кримінальна відповідальність.

Бразилія — країна, де у секс-індустрії працює 1,5 мільйони людей. Тут проституція легальна, але регулювати її у влади виходить так собі — у Бразилії розповсюджена ВІЛ-інфекція, примусова та дитяча проституція. Крім цього, країна характеризується одним із найвищих рівнів злочинності у світі. За статистикою, кожна друга проститутка піддавалась побиттю, зґвалтуванню або пограбуванню під час роботи. Борделі у Бразилії також заборонені, тому зазвичай їх маскують під бари або кафе.

Проституція в Україні

Цю сферу вважають одним із найспішніших сегментів тіньової економіки України. За даними Міжнародного альянсу ВІЛ/СНІД, у ньому працюють від 50 до 80 тисяч українок (не враховуючи тих, хто працює закордоном). У кожному великому місті України на обліку у правоохоронців може знаходитися більше тисячі повій. Це сприяє значному розвитку корупції, зокрема, у силових структурах. Треба також усвідомлювати, що багато представниць секс-бізнесу не розголошують сферу своєї діяльності. Зростає кількість дівчат, які займаються комерційним сексом на нерегулярній основі (кілька разів на рік, аби вирішити тимчасові фінансові проблеми). При цьому вони не залишають свою основну роботу або навчання; слід враховувати, що серед проституток часто зустрічаються і неповнолітні. Адміністративне законодавство передбачає штраф за заняття проституцією від 340 до 1700 грн. За Кримінальним кодексом, максимальне покарання, яке можна отримати — 15 років позбавлення свободи.

Аргументи «за» легалізацію

  • Легалізація проституції дасть можливість контролювати здоров’я працівників. Регулярна медичні огляди дозволять уникнути маси випадків зараження венеричними захворюваннями; не лише секс-працівники почуватимуться спокійніше, а й клієнти менше переживатимуть за своє здоров’я;
  • За рахунок легалізації поповниться державна скарбниця: від бізнесу, який сьогодні є тіньовим, держава отримуватиме офіційні податки. Крім цього, створяться нові робочі місця, а проститутки зможуть оформити трудові книжки і розраховувати на безбідну старість;
  • Представники секс-індустрії будуть захищенішими: працюватимуть не на вулицях та у закинутих районах, а в легальних публічних будинках. Їхні права захищатимуться державою, тож сама сфера стане прозорішою.

Аргументи «проти» легалізації

Ті, хто не підтримує легалізацію, найчастіше відштовхуються від моральних та етичних упереджень:

  • Якщо ЗМІ та суспільство в цілому будуть представляти проституцію на рівні з іншими професіями, молодші дівчатка можуть розглядати проституток як приклад для наслідування і перспективу професійної діяльності. Відповідно, розпуста введеться у рамки абсолютної норми;
  • Багато хто вважає, що після легалізації, по факту, нічого не зміниться: ті, хто працюватимуть у борделі, все ще будуть підробляти на шосе, частина бізнесу буде контролюватися кримінальними угрупованнями, а контролювати сплату податків буде складно;
  • Саме поняття сексуальності втратить своє істинне значення: вираження почуттів та гри. Публічні будинки зроблять секс регулярним заняттям, за яке завжди можна заплатити гроші;
  • Стаття у Кримінальному кодексі України, яка передбачає покарання за сутенерство, приймалася з урахуванням Міжнародної конвенції із ліквідації усіх форм дискримінації жінок та Міжнародної конвенції із боротьби торгівлею людьми. Тут можуть виникнути питання від міжнародних партнерів — наскільки легалізація буде відповідати взятим на себе зобов’язанням. Це питання також актуальне у плані відстоювання прав жінок: чи не будуть заперечувати жіночі організації.
Проте, якщо проституцію неможливо викорінити із українських реалій, то, можливо, її варто узаконити? Все, що не легалізовано у країні, знаходиться на чорному ринку. Іноді ми плутаємо легалізацію та заохочення: перше ніяк не означає останнє, вона лише дає можливість вибудувати цивілізований шлях вирішення проблем та компроміс між різними прошарками суспільства. Легалізація могла би допомогти зняти клеймо негативу із працівників секс-індустрії, якби система була організована правильно та підкріплена якісним медичним обслуговуванням. Тому, до відкриття борделів варто підійти уважно: можливо, почати створювати їх за аналогією із деякими іноземними країнами: наприклад, розташовувати поза межами населених пунктів, або, принаймні, відкрити їх на випробовувальний період, щоб побачити, як це впливає на суспільне і державне життя.
Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.