Спецпроект

Голова правління у 22 роки та пошук 500 співзасновників. Святослав Попов про створення Urban Space 500


Urban Space – це ресторан соціальної франшизи: співзасновники роблять безповоротний внесок у розмірі $1 тис. дол, відкривають ресторан, а 80% від отриманого прибутку йде на підтримку соціальних проектів по розвітку міста. Перший Urban Space 100 було відкрито у Івано-Франківську у 2014 році, там об’єдналися 100 людей і створили заклад. Нещодавно Urban Space 500 було відкрито у Києві, де вже 500 людей інвестували у створення ресторану, 80% прибутку якого піде на соціально корисні проекту з розвитку Києва.

Один раз на три місяці в Urban Space 500 відбуваються загальні збори кофаундерів. Саме вони більшістю голосів приймають стратегічні рішення по розвитку ресторану. Також співзасновники вирішують, в які соціальні проекти інвестувати згенерований прибуток. Реалізує задану стратегію компанія з досвідом у ресторанній сфері – «Druzi-cafe».

Отже, головним двигуном і фінальним центром прийняття важливих рішень в Urban Space 500 є спільнота. Разом з тим, в кожного із засновників і засновниць є своя історія, своя справа і своє життя окремо від ресторану. Хто ж ці 500 людей?

Спільно із Urban Space 500 Impact Lab хоче розповісти про них у нашому спецпроекті #ЛюдиУрбану – серії інтерв’ю із співзасновницями та співзасновниками ресторану. Першим гостем став Святослав Попов – тренер-фасилітатор, менеджер громадської організації «Інша Освіта» (далі ГО «Інша Освіта»). Родом із Рівного, проживає у Києві. Святослав став не лише  одним із співзасновників, який інвестував у Urban Space 500, він був одним з перших, хто почав реалізацію ідеї, займався пошуком інших співзасновників та став першим Головою правління спільноти.

З чого почалася твоя Urban-історія

Як і багато інших речей, з кави. В 2014-му році я вже був частиною команди ГО «Інша Освіта», яка займається освітніми проектами. На той час ми не мали офісу, жили по різних містах і деколи зустрічались в Івано-Франківську. Географічно так було зручніше для всіх. Саме тоді у Франківську відкрився Urban Space 100 — смачний, привітний і дуже близький нам по духу простір. Ми часто там працювали. Потім з’явилися перші знайомства з командою ресторану, в тому числі і з Юрієм Филюком – засновником проекту Urban Space. І приблизно тоді зародилася думка щодо масштабування Урбану по всій Україні, але без конкретики, на рівні ідеї.

Ми знову побачились з Юрієм в 2016 році на стратегічних зборах «Іншої Освіти» в Одесі. Ще раз відбулася дискусія щодо можливого створення нових Урбанів. І знаєте що? Юрій запропонував нам зайнятись цим питанням. З нього — франшиза, з нас  — реалізація. Команда проголосувала «за». Всі казали, що «Urban» — крута ідея, але одразу ніхто не насмілювався за неї братися, великий проект, страшно. Обговорення затягнулося допізна, тому вирішили зробити наступне. Якщо зранку приходиш на каву – ти займаєшся Урбаном. Я був одним із тих, хто прийшов.

Чи важко було знайти 500 засновників

Мені було дуже непросто. На кожному етапі. До оголошення публічної кампанії ми зібрали перших 20 засновників. Далі березень 2017 року, прес-конференція, суспільство дізнається про Урбан, в нас 50 запитів за один день. А потім все… Тиша. Ми розраховували на широкий резонанс, а в результаті наші очікування не виправдалися. Ледве доповзли до першої сотні. Планова цифра залучення була 5 людей, фактична — 1,13 людини на день. З’явилося розуміння, що потрібно дуже багато працювати. Саме воно не вирішиться.

Як виходили зі складного становища

Використовували всі доступні варіанти. Презентації, інтерв’ю журналістам, fb-реклама, нетворкінги і, звичайно, особисті зустрічі. Я пам’ятаю безкінечні excel-таблички, кого ми хочемо бачити в складі Урбану, кому ще написати і запропонувати. Згадую численні зустрічі «ні про що», коли двадцять хвилин ти спілкуєшся з потенційним засновником, а потім він каже «ні», чи диктує свої умови і «ні» кажу я. Мене часто запитували «Що ти тут продаєш?», а я ображався і відповідав, що не продаю, а шукаю Людей. Для мене Urban ніколи не був проектом про гроші, тільки про рівень особистостей. Це принципова позиція. Ми переносили відкриття, здається, тричі. І тільки тоді, коли приміщення було знайдене і почалися перші будівельні роботи, вдалося досягнути планових показників. В березні 2018-го ми залучали по 6 нових співзасновників на день.

Ти переїздив у Київ з Рівного, як тобі столиця?

Це мій перший досвід життя у мегаполісі. Мені подобається динаміка і ідеї, які тут знаходяться. Але є велика кількість недовіри між людьми. Потрібно більше просторів, де будуть комунікувати різні групи і створюватися нові проекти. Простий приклад. Після того як перекрили частину Подолу, з’явилося більше вуличних музикантів. Нам потрібно зупинитись, пересісти з машин на велосипеди, більше взаємодіяти, бо тільки таким чином народжуються Громадяни. Місто – це, насамперед, магістраль сенсів між людьми, необхідно їх відбудовувати.

Розкажи, що відчував на кожному етапі Проекту

Перша згадка — 2016 рік, я стою на балконі у Франківську і запитую себе: «Куди я вляпався, чим займаюсь, що це для мене означає?». Після офіційної презентації проекту в березні 2017-го я відчув публічність і стирання кордонів між професійним і приватним. Наприклад, ввечері я хотів відпочити, просто попити пива, але мене постійно хтось впізнавав, підходив і питав за Урбан, як справи, коли відкриття. Це той момент, коли не можна бовкнути зайвого, бо твоя позиція стає позицією всього проекту. Це новий стиль життя.

Потім було дуже багато роботи. Кожен день відбувалися зустрічі. Велика частина з них була непродуктивна. Але врешті-решт ми вийшли на планові показники, і тоді я зрозумів, що втомився. Фінішна пряма була надзвичайно напруженою. Уявіть, в понеділок у вас двадцять нових діалогів, а у вівторок ще двадцять додатково до попередніх і їхня кількість невпинно збільшується. Після березня 2018-го року я вигораю. Команда катапультує мене з основних комунікацій, і до них підключаються інші учасники нашої організації. Відтоді я залишаюся Головою правління, але вирішую всі питання в телефонному режимі і з правом відповісти через день-два. На той момент я переспілкувався. Більше не міг.

На відкритті (грудень 2018-го року) не було ніяких відчуттів. Просто фіксація того, що справу завершено. Сьогодні ж я розумію, скільки командної роботи зроблено, який шлях пройдено. Але й разом з тим я вчуся цінувати свій особистий внесок і сприймати Urban як персональне досягнення.

Які проекти плануєш підтримувати? (співзасновники Urban Space вирішують, на які соціальні проекти будуть йти 80% від прибутку закладу – прим. ред.)

Насамперед, система розподілу грантів має бути прозорою і зрозумілою як для засновників, так і для кожної людини. Я буду підтримувати системні і освітні проекти, які б могли мирити і зводити різні точки зору. Також я би підтримав видавництво книжок українською мовою, бо це довгостроковий внесок в розвиток людей (це залишається також моїм улюбленим прикладом з підтриманих проектів Urban Space 100).

Головни уроки роботи з Urban Space

Тепер я знаю, за що можу бути відповідальний, а за що ні. Відчуваю себе дуже впевнено в професійному середовищі. В мене відсутній страх перед комунікацією, мені байдуже, з людьми якого рівня спілкуватися — лідерами думок чи зірками, з бізнесменами чи громадськими активістами. Я знаю, що можу досягнути всього, що потрібно. Я зумію реалізувати любу ідею, якщо вона драйвить.

Ти став Головою правління Urban Space у 22 роки. Як тобі вдолося і що відчуваєш?

Мені дуже часто вказують, що я молодий. Не сприймають. Намагаються тиснути. Вік – це шанс для досвіду, але далеко не кожен його використовує. З 10-го класу я займаюся громадською діяльністю. Мені було що згадати і було чим пишатись вже в 22 роки, в той час, коли більшість студентів просто закінчують університет. Я говорю про коридор можливостей. Якщо ти його не використовуєш з самого початку, він стає вужчим. А чим він вужчий, тим ефективніше потрібно ним користуватись, щоб чогось досягти. Тому я раджу займатись собою у професійному плані якомога раніше. Не думайте про гроші. Вони з’являться потім. Виховуйте в собі чутливість. Прислуховуйтесь до навколишнього, відчувайте, тоді ви будете розуміти, що можна змінити на краще. А змінюючи навколишнє середовище, ви, врешті-решт, знаходите і своє місце у світі.

…однак пішов з Правління одразу після відкриття Проекту. Чому?

Одна з причин – втома, але це не головне. Адже вийшли з управлінських позицій не тільки я, але й вся наша команда. Ми прагнули створити спільноту, яка буде менеджити сама себе. Ми зібрали таких людей, і тепер вони дають собі раду самостійно. А я, нарешті, можу побути просто в ролі співзасновника. Я ще до цього звикаю.

Urban Space через 5 років

Найголовніше – він існує. Я бачу, що Урбан є нейтральним закладом за своїм духом. До речі, нейтральність – це позиція, а не її відсутність. Вона означає, що тут зможуть заявити про себе різні спільноти, що такий майданчик підходить всім. Я впевнений — Урбан буде місцем, яке живе за правилами дуже конструктивної, живої і неформальної комунікації. Спілкування не тільки на рівні слів, але й на рівні сенсів. Я бачу, що наш Проект відтворює нові сенси, а потім їх прориває назовні – у Місто.

 

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.