Спецпроект

Що таке кіберфемінізм і чим він відрізняється від «класичного»


Стрімкий розвиток технологій, цифрова революція, інноваційний прорив — усе це синоніми часу, у якому ми живемо. Віртуальна комунікація вже гіпотетично звільняє користувачів від фізичної статі. Ця тенденція стала відправною точкою для розвитку руху кіберфемінізму. Яка за ним стоїть історія, які художні практики і форми існують сьогодні? ImpactLab подорожує крізь портали технологічної гендерної бінарності.

У 80-х комп’ютерні технології розглядалися передусім як чоловіча сфера — інструменти, створені чоловіками і для чоловіків. Кіберфеміністки (принаймні ті, хто згодом почав так себе називати), задумувались над питанням: чи можна використати технології, щоб «хакнути» код патріархату? Чи можна звільнити гендер онлайн?

Що таке киберфемінізм? 

Кіберфеміністки розглядають сучасні технології як спосіб нової соціальної і економічної реогранізації, яка може позитивно вплинути на позицію жінок у суспільстві. Ще в 1988 році феміністка і соціалістка Донна Харуей видала «Маніфест кіборгів» — політизовану кібер-фем-панк-утопію (потрібне підкреслити) про майбутнє по іншу сторону міфів про порятунок і гендерний бінаризм. Останній, до речі, означає спосіб соціального лаштунку, при якому стать і гендер розділяються на дві протилежні категорії: чоловіків і жінок, а основний принцип — неможливість змішування гендерних ролей. Так от, у своїй роботі Донна описала фігуру кіборга, який є змішаним продуктом усього людського, тваринного і технологічного. Само собою, такий текст міг закрутити голову кому завгодно — авторка разом з кіборгами зневажали все, що якимось чином нагадувало про патріархат, капіталізм, сексуальну ідентичність, розподіл праці і задоволення, віртуального і реального тощо. Усе, що являло собою обмеження для швидкості й ідентичності уяви чи чуттєвості, мало бути знищено. Тим не менше кіберфемінізм — не вигадка Харуей, хоча вона й суттєво вплинула на його розвиток. Сам термін з’явився в 1991 році у двох місцях, незалежних одне від одного: в Англії його почала використовувати культурологиня Седі Плант, а в Австралії — арт-колектив VNS Matrix. За словами останніх, вони вирішили трохи погратися з французькою теорією фемінізму, пишучи коди для ігор і вигадуючи графічних героїв, щоб покритикувати так званий «мужній пейзаж» тодішньої мережі.

Кіберфемінізм завис у повітрі, ловлячи перші натяки на штучний інтелект, кіберпанк і технологічні утопії. Усе це здавалося передумовою нової конфігурації суспільних стосунків, децентралізацією влади і виходом за рамки людської природи. Але цей «новий світ» незмінно залишався клубом лише для чоловіків, що робило його доволі консервативним стосовно гендерних стосунків. Мав з’явитися хтось, хто зняв би останню завісу і до кінця розкрив підривні можливості нового техномислення. Таким чином виник кіберфемінізм — один з найбільш радикальних революційно-утопічних проектів кінця ХХ століття. Седі Плант у своїй книзі «Нулі та одиниці» дає наступне визначення кіберфемінізму:

Це постгуманістичне повстання — озброєний заколот системи, яка народжується й об’єднує машини та жінок проти світогляду і матеріальної реальності патріархату, які все ще намагаються їх підкорити.

Аби стало зрозуміліше, пояснюємо: Плант вважала інтернет-технології (анонімні і доступні) природними союзниками жінок у боротьбі проти гендерного гноблення. Їхній революційний потенціал усього лише треба було звільнити від впливу корпорацій і чоловічого домінування. Саме на це кіберфеміністки направили свою шалену фантазію і пристрасть. Наприклад, VNS Matrix працювали з різними жанрами і медіа. Вони створювали відеоінсталяції, тексти, події і навіть комп’ютерні ігри. Їхньому авторству належить Кіберфеміністський маніфест ХХІ століття, у якому вони проголосили себе «новим вірусом світового безладу». Колектив намагався використовувати нові технології, щоб зламати уявлення про стабільні гендерні ідентичності, укорінені в біологічній природі. Здавалось, що за умови анонімності інтернет-простору гендер і стать втратили прив’язку до природного і перетворились на потік знаків, які втрачали свою референціальну силу. VNS Matrix створили відеогру All New Green, де на початку можна було вибрати стать: чоловіча/жіноча/ніяка. Тільки вибір варіанту «ніяка» був правильним, при виборі інших варіантів гра припинялася. Для кіберфеміністок важливо було деконструювати не лише ідентичність, а й тілесність. У 1995 році Лінда Демент провела перформанс Cyberflesh Girlmonster, у ході якого вона відсканувала тіла 30 жінок і записала їхні звуки. Отримані аудіовізуальні дані являли собою суміш шумів, зображень і інформаційних даних: таким чином замість уявлення про тіло як про гармонійне ціле наголошувалось на множинності тілесних проявів.

У 1997 році відбувся перший кіберфеміністичний інтернаціонал, який зібрав близько 30 художниць і активісток. На цьому етапі кіберфемінізм уже розвинувся в різних форматах і практиках, що дозволяло учасницям руху взаємодіяти між собою. Сюди відносились і чати для жінок, і поштові розсилки, і художні майстер-класи, і об’єднання хакерок. На з’їзді вони обговорювали такі теми, як цифрова саморепрезентація тіл-жінок і тіл-даних, теорії видимості гендерних відмінностей у мережі, кіберсекс, небезпека фетишизації бажання, і як підтримати мережеві феміністичніі проекти в різних країнах. Щоправда, замість того, щоб дати одну чітку тезу про те, що таке кіберфемінізм, учасниці випустили 100 антитез про те, що ним не являється. Сюди входили, наприклад, визначення про те, що кіберфемінізм не підтримує квантову механіку. Хоча ніхто і не очікував, що кіберфеміністки будуть серйозно обговорювати питання про загальноприйняте визначення свого руху. Він не прагнув стати новою тоталітарною ідеологією, а скоріше «браузером для навігації в сучасних культурних зрушеннях».

Уже в 2000-х разом з розвитком біотехнологій Поль Пресьядо (транс-фемініст) спробував деконструювати гендер за допомогою гормональної терапії. Він доводить, що гендер — це не природний порядок; це те, що люди можуть хакнути і зрештою зашифрувати. Пізніше ксенофеміністки (відносно новий рух, який теж виступає за «гендер-хакерство» в мережі) вважали, що зробити статеві гормони доступними для всіх — це єдиний спосіб забезпечити гендерне самовизначення й ідентифікацію.

Кіберфемінізм і фемінізм

Кіберфеміністки завжди були доволі критично настроєні по відношенню до традиційного фемінізму. Як відомо ще з часів Сімони де Бовуар, однією з головних цілей фемінізму є встановлення рівності прав чоловіків і жінок, що мало нарешті перетворити жінку на самостійний суб’єкт влади, історії, знань. А це зовсім не те, чого хотіли кіберфеміністки. Седі Плант вважала, що фемінізм прагнув добитися закріплення за жінкою статусу суб’єкта. Така ціль не може бути правильною, бо кожен суб’єкт — маскулінний. Таким чином, кіберфеміністки закликали до нового, «безвідповідального» фемінізму, який визнавав випадковість категорії жіночності. Так, ціллю кіберфемінізму було не перетворення на суб’єкт, а перетворення на монстра, аватар, вірус. Донна Харауей так і казала:

Я швидше буду кіборгом, ніж богинею.

Тим не менше не можна стверджувати, що кіберфемінізм заперечував абсолютно всі практики і підходи звичайних феміністичних течій — деякими з них новий рух навіть скористався. Такі штуки, як стратегії сепаратизму (розсилки тільки для жінок), феміністичні теорії мови і культури — усе це було результатом інтеграції між кібер- і більш широким феміністичним полем. Можна сказати, що кіберфемінізм став вірусом усіх традиційних ідеологій, які засновані на ідентичності (фемінізм — не виключення). Його місією було не реформування, а злам системи, а потім запуск «хакнутої» версії. Головна героїня кіберфемінізму — це хакерка, яка ламає системи безпеки і гендерну матрицю, отримуючи при цьому задоволення від своєї діяльності. У цьому полягає ще одна різниця між фемінізмом і кіберфемінізмом: останній був заряджений афектами, бажанням, прагненням гратися, не оглядаючись на обмеження вічно застарілого світу.

Кіборг — це винахід постгендерного світу, він не має нічого спільного з бісексуальностю або спокусами органічної цілісності. У кіборга немає історії походження в західному розумінні, це людина в космічному просторі.

Кіберфемінізм VS реальний світ

Поки що в батлі з реальністю кіберфемінізм програє. Інтернет з його рекламою, викриттям особистих даних і їх використанням в комерційних цілях все ще можна назвати патріархальним і маскулінним. Кібефемінізм — це яскрава сторінка в історії боротьби жінок за свої права. Проте з поверхневої точки зору закінчився цей момент доволі безславно. Хоча, може, й не закінчився — цей проект продовжується в діяльності багатьох хакерських колективів, арт-об’єднань, груп в соцмережах, які борються з агресивним маскулінізмом у віртуальній спільноті. Усе це певним чином пересікається з кіберфеміністичними стратегіями і тактиками. Можна сказати, «вірус світового безладу» не знищений, він просто на певний час перейшов у енергозберігаючий режим.

 

 

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.