Спецпроект

Школа супергероїв. Соціальна франшиза, яка навчає дітей у лікарнях


Ми повинні бути вдячні за можливості, які маємо. А ще нам варто бути вдячними за те, що ми маємо можливості допомагати тим, у кого їх менше. У фізичному чи у моральному плані хворі дорослі — це часто спочатку хворі діти, які провели більшу частину або все життя у лікарняних палатах. Для них лікарні асоціюються з вибіленими стінами, плиткою, каталками і білими халатами. І це цілий світ для них, подекуди на дуже довгий час.

Є люди, які самостійно створюють собі враження, але сама по собі атмосфера медичних закладів навряд чи викликає позитивні емоції. Школа супергероїв у НДСЛ «Охматдит» — це соціальна франшиза, перший київський освітній простір для дітей, які перебувають на лікуванні. Це право на повноцінне дитинство, це шанс стати учнем і пережити хоча б демоверсію шкільних перипетій.

ImpactLab завітав на презентацію спільної ініціативи соціального проекту «Право на освіту» і київської лікарні «Охматдит».

Євгенія Смірнова, активістка, кураторка та засновниця Школи супергероїв, не одразу може втамувати емоції і звернутися до аудиторії зі словами, які підготувала. Практично кожен із присутніх у залі так чи інакше долучився до ініціативи і тепер має нагоду спостерігати за її розвитком і результатами. Крім основної організаційної команди школи, сьогодні тут зібралися волонтери, вчителі і лікарі, кожен з яких щодня хоча б дистанційно робить щось, чим дарує трішки тепла маленьким пацієнтам лікарні.

Як все починалось?

Для своїх проектів дорослі часто надихаються власним дитячим досвідом. У даному випадку все так і почалося: Женя розповідає, що в дитинстві вона часто хворіла і ніяк не могла зрозуміти, що з нею не так. Ти ще маленький, але тобі зовсім не весело — усі дні в лікарні проходять як один. Хоча Жені відносно пощастило — саме в лікарні з нею сталися перші «магічні» речі (це слово ще не раз буде зустрічатися в тексті; воно його підтекст). Перший поцілунок, перше побачення, святкування днів народжень — усе це відбувалося в межах палати і дало дівчинці можливість називати лікарню «світом можливостей». Тоді вона не могла нічого змінити, але розуміла — можна змінити своє відношення.

Женя проводить аналогію: коли ми маленькі, будуємо хатинки на деревах — вони стають нашим особистим простором і таємною схованкою. У школі хатинки нам вже непотрібні — ми відчуваємо себе дорослими, солідними. У лікарні ж навіть немає можливості облаштувати собі якийсь відчужений куточок, бо все, що в тебе є, — це тумбочка і ліжко. Школу супергероїв слід сприймати як портал до дитячих знань і суперсил — будь-яких, якими вони хочуть володіти.

Організатори теж «готувалися до школи». Запустити одразу масштабний проект не вдалося би, на підготовку пішло 4 складних роки. Усе починалося з проведення звичайних майстер-класів. Женя стукала у всі двері, намагалась пояснити, чому навчання в лікарнях — це важливо, але у більшості випадків вона відчувала себе як після невдалої співбесіди. «Ми вам зателефонуємо». Коли вона тільки почала розповідати суспільству про ініціативу, воно виявилось не зовсім готовим, апелюючи до того, що в Україні «і так немає нормальної освіти», «куди нам ще освітою в лікарнях займатись». Тим не менше команда Школи пояснювала, що тут підхід зовсім інший і стандарти, відповідно, теж.

Як це працює сьогодні?

Сьогодні у Школи є друзі, бізнес-партнери і спонсори.

Усіх відбирають за цінностями — якщо вони перетинаються, то можна і гори звернути.

Зокрема, глядачі «1+1» під час благодійного ефіру «Сніданку» зібрали 650 тис. гривень для класу у відділенні токсикології. Крім цього, багато соціальних компаній приєднуються до ініціативи і забезпечують Школу професійним приладдям.

Навчальний підхід Школи супергероїв можна застосовувати до будь-якої звичайної школи. Методи надзвичайно прості — наприклад, дроби вчителька математики пояснює на батончиках гематогену. Вона сама запропонувала цю ідею, а організатори підтримують усе, що може зробити процес навчання легшим і веселішим. На кожному уроці вчителі застосовують принцип світлофору — якщо дитині все зрозуміло, вона показує картку зеленого кольору, якщо не дуже — жовту, якщо ж усе зовсім заплутано — показує червону. Вони впевнені, що одну тему можна пояснити багатьма способами і за допомогою різних прикладів. Наразі в школі викладають базовий набір предметів, схожий до набору ЗНО: математика, українська мова, література, англійська мова, інформатика, біологія, основи здоров’я, географія, історія.

Женя найбільше пишається вчительським колективом. Це — «скарби» Школи, ті люди, які не бояться заразних захворювань чи морального навантаження. Вони віддають себе на всі 200% щодня і отримують щось більше у відповідь. Наприклад, діти так люблять вчителя інформатики, що постійно малюють йому листівки і віддають свої чесно зароблені наклейки. До речі, про них — у школи своя система мотивації. Женя згадує, що в школі оцінки її зовсім не мотивували, а такі речі, як табель, взагалі було страшно нести додому. Зізнається, що наклейка з єдинорогом точно змотивувала би її більше. Тому тут кольорові наліпки, значки, браслети і навіть планшети для найбільш старанних дітей — це нагорода за успіхи і заохочення до прогресу.

Діти повинні рахувати свої перемоги, а не бали.

На сцені розпаковують головний сюрприз для дітей — справжній плащ супергероя. Його будуть видавати тій дитині, яка демонструватиме найкращі результати. Тільки тсс! — у цьому плащі можна ходити цілий день і навіть літати по коридорах лікарні.

Наразі в Школі працюють над відкриттям бібліотеки в лікарні, а в книжки бібліотекарі будуть класти закладки «З любов’ю». Разом з дітьми дизайнери навіть створили табелі — діти самі вибирали кольори, голосували і радились між собою. Кожного дня всередині і поза Школою працюють понад 100 волонтерів, які думають, як удосконалити систему освіти і мотивацію. На території навіть є «городик» — місце, де діти садять рослини і доглядають за ними. «Своїми руками вони долучаються до природи», — тішиться Женя.

Школа недавно видала спеціальний брендбук — книжку, в якій зібрані всі речі, необхідні для того, щоб створити соціальну франшизу (школу при лікарні). Організатори вірять, що їхній проект — не один у своєму роді, але запустити щось подібне дуже складно. Щоб полегшити роботу інших активістів, вони написали, як відповідати санепідемнормам, вибирати кондиціонери, вимірювати вологість у приміщенні, підбирати дошку для класу і навіть викладачів. Франшиза передаватиметься через договір, усіма питаннями вже займатиметься юрист.

На презентації також виступила Наталія Мосейчук — амбасадор проекту та телеведуча. Вона розповідає, що ідеєю надихнулися завдяки Західноукраїнському спеціалізованому медичному центру у Львові. Зараз мета ініціативи — це відкрити освітні простори у 33-х лікарнях у всіх областях України. Багато що залежало від МОН та МОЗ — державні органи повинні були затвердити бюджет, аби держава брала участь у вирішенні цього питання. Наступним містом для відкриття школи оголошено Житомир.

Ніхто з цих дітей не мріє про матеріальні речі. Перша мрія маленьких пацієнтів — стати здоровими. Маленький Юра нещодавно мені так і сказав: «Хочу нирочку».

Наталія згадує розмову з мамою Юри — жінка навіть не здогадувалась, що в лікарні, де перебуває її син, на першому поверсі є Школа супергероїв. Цей хлопчик, наприклад, жодного дня не провів у звичайній школі — мама йому просто її показала. До речі, Школа має суттєву перевагу — документаційно дитина може навчатися в двох школах, тобто не забирати документи зі звичайної, але й проходити курси «супергероїв». Наразі організатори працюють над тим, щоб сертифікат Школи отримав юридичну силу, необхідну для вступу до ВНЗ.

Телебачення допомогло поширити ініціативу і розповісти про неї усім містам України. Вчителі з найвіддаленіших куточків почали завалювати організаторів листами з проханням відкрити щось подібне і в інших регіонах. До речі, на зарплати вчителів у школах при лікарнях держава вже виділила 12 мільйонів гривень. Очевидно, що медсестри і лікарі не можуть приділяти достатньо уваги і лікуванню, і навчанню, і спілкуванню з дітьми. У кожного повинна бути своя робота, тому школа — необхідний інститут при лікарнях.

Щоправда, організатори були не готові зустрітися зі стіною критики від українських педагогів. Багато хто писав, що «вчителі не повинні підставляти себе під ризик хвороби». Важливо розуміти, що, по-перше, ВІЛ не передається, якщо дитина отримує терапію, по-друге, в туберкульозних диспансерах, наприклад, вчитель заходить у масці та респіраторі. Але він заходить і викладає — було би бажання. Бути вчителем у Школі супергероїв — не найпростіше завдання. Доводиться терпіти, розуміти біль дитини. Іноді викладають у палатах, у яких ще вчора було двоє дітей, а сьогодні — одна. Вчителі Школи — це люди, які добровільно дають собі додаткове навантаження і чудово з ним справляються.

Наша країна не повинна довго тягтися на плечах волонтерів. Волонтерство — це не чарівна паличка, за яку хапається держава, а повноцінна національна ідея.

У найближчих планах Школи — запустити ще одну форму навчання, інтерактивну. Навчання буде проходити за допомогою гаджетів, а вести уроки буде робот-вчитель. Тестування формату планується в 2019 році, оскільки планшетами відділення вже забезпечили.

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.