Спецпроект

Макс Нефьодов про майбутнє відкритих даних в Україні та світі


Відкриті дані — це не просто цікаві  цифри і факти, а й джерело реального прибутку для країни. Вони впливають на розвиток економіки, знижують рівень корупції та формують міжнародний імідж України. ImpactLab разом із системою ProZorro продовжують досліджувати вплив відкритих даних на життя українців у спецпроекті #ПрозорийImpact.

Сьогодні з інтерв’ю з Максимом Нефьодовим, першим заступником міністра економічного розвитку і торгівлі України, дізнаємося про плани уряду щодо відкриття даних, світові тенденції та найближчі перспективи України в цьому напрямку.

Що таке  відкриті дані?

Дані — це нафта ХХІ століття. Відповідно, з цього ми виходимо, коли говоримо про відкриті дані, створені органами влади та публічної адміністрації. Цей ресурс не є пропрієтарним, і за великим рахунком належить усьому народу України.

Ці дані відкриті в законному порядку, зокрема на офіційних ресурсах. Будь-хто має до них доступ і може легально використовувати при створенні якогось продукту чи прийнятті юридичних рішень. Тому піратські диски, куплені на Петрівці, не є відкритими даними: ніхто не може бути впевнений у валідності даної інформації. Дані мають відповідати реальному стану речей.

Накопичена інформація не має лежати мертвим вантажем, а активно використовувалася — це важливо для країни. Яскравий приклад важливості цього — теракти 11 вересня 2011 року в Америці. Спеціальна комісія з розслідування трагедії встановила наявність інформації, яка могла б допомогти передбачити трагедію. Проблема була лиш в тому, що інформація була уривчаста та розпорошена між різними держорганами, а обмін нею був налагоджений погано. Ніхто навмисно її не приховував, але ніхто і не міг побачити загальну картину без налагодженого обміну інформацією.

Цей трагічний випадок дуже яскравий. Держава не має сидіти на будь-яких реєстрах або інформації, ставлячись до неї як до своєї власності. На жаль, в Україні трапляється таке ставлення: «Це ж наше надбання. Як же ми його віддамо? А якщо і віддавати, то в такій формі, щоб важко було використовувати». Це призводить до трагікомічних випадків, коли дані викладаються в обрізаному вигляді, картинками чи в pdf-форматі. Такий формат не є відкритими даними. З подібним ставленням до даних як до свого надбання ми боремося.

Кому відкриття даних може принести реальну користь, наприклад прибуток?

Бізнесу, особливо малому та середньому, який є основою економіки країни. Дані відкривають можливості для створення нових комерційних продуктів, галузей і навіть цілих ринків.

Громадськості. Відкриті дані дозволяють краще контролювати владу, впливати і робити висновки про роботу тих чи інших органів (або політиків) на основі реальних фактів, а не політичних гасел.

Місцевому самоврядуванню і держорганам допомагають приймати обґрунтовані рішення. Окрім цього, відкриті дані дають можливість створювати електронні системи, які зменшують трансакційні витрати — ще один аспект, про який рідко говорять. Приміром, замість стояння в чергах за якимось документом бізнес може приділити цей час основній діяльності.

Soft-power держави. Усім відомі випадки використання іноземними ЗМІ карти України без Криму. А все чому? Бо інколи в пошуках карти в першу чергу звертають увагу на її формат і розширення, особливо коли це іноземний журналіст, який не знає політичного контексту.

Нещодавно Transparency International оприлюднила Індекс сприйняття корупції. Україна на 120-му місці серед 180 країн. А як щодо відкритих даних? Ми сильно відстаємо від решти світу?

За останній час Україна зробила значний прогрес у відкритті даних. Сьогодні у відкритому доступі є дані про публічні закупівлі, судові рішення, нерухомість, приватизацію, податковий борг, транспортні засоби, ліцензії на перевезення. Якщо говорити про близьку мені сферу публічних закупівель, то тут маємо всі шанси, щоб входити в число країн-лідерів. Це підтверджує наша участь у незалежній міжнародній організації Open Contracting Partnership, яка займається поширенням стандарту відкритих даних у сфері публічних закупівель.

У закупівлях ми розпочинали з досить сумної бази, але продемонстрували, як швидко можемо рухатися вперед. Інколи люди сміються, що тепер у нас найпрозоріша корупція. Насправді, це не так. Зрозуміло, що відкриті дані — не панацея, корупціонери раптово не стануть чесними і порядними. Але відкритість доволі ускладнює можливості махінацій і перетворює порушення на досить ризиковану справу. Когось це утримує, хтось вимагає більшу маржу. У результаті менше людей бере в цьому участь. Розтрати публічних коштів скорочуються. Саме тому так сильно протистоять відкритості даних органи, до яких у громадськості є питання.

Якщо маємо таку користь від відкриття даних, то що ж заважає робити це швидше?

Окрім славнозвісної політичної волі, а подекуди браку фінансування і досвідчених кадрів, ідеологічних протистоянь і спротиву корупціонерів, цей процес потребує ще й значної технічної роботи.

Потрібно не просто відкрити реєстри, а й часто створити їх. У багатьох сферах в прямому сенсі немає що викладати, інформація зберігається у формі якихось картотек, пожовклих папірчиків. Якщо їх просто відсканувати і викласти в Інтернет, ми не зможемо це назвати відкритими даними.

Потрібні системні підходи до створення інформації, її оцифровки, архівації, обміну даними. Ідеальний варіант — із самого початку подбати про створення даних у зручному форматі. Адже далі можна буде розробити корисні для користувачів системи бізнес-аналітики, ризик-менеджменту, ERP- та CRM-системи.

Чи всі відкриті дані мають бути безкоштовними?

Дані самі по собі безкоштовні, але додаткові сервіси – платні. Наприклад, копіювання чи форматування платні. Побудова механізму оплати за доступ до публічної інформації — питання, до якого ми ще прийдемо.

Плата за інформацію — звичайна практика по всьому світу. У Євросоюзі, приміром, у багатьох сферах введена плата за форматування даних.

Який прогноз на майбутнє щодо розвитку відкритих даних в Україні?

Можна очікувати, що при збереженні нинішніх темпів через 5 років основна маса накопиченої органами влади і публічної адміністрації інформації буде відкрита. На порядку денному постануть питання її оцифровки (наприклад, музейних архівів), створення продуманих механізмів оплати за вузькопрофільну інформацію або її форматування.

Актуалізується питання взаємодії даних, створення зручного пошуку по даних. Сьогодні ми покладаємо великі надії на роботу Державного агентства з питань електронного урядування, що впроваджує систему «Трембіта» — естонський ІТ-продукт для обміну даними між держреєстрами.

Про Україну зрозуміло, а які тренди в світі?

Сьогодні один із світових трендів, який до нас ще не дійшов, — це питання захисту й обробки персональної інформації: які саме дані можуть збиратися й оприлюднюватися, скільки інформація має зберігатися, чи можна видалити свої дані з якихось реєстрів.

Тут є два умовно діаметрально протилежні підходи. Один — китайський: держава збирає та накопичує величезну кількість даних, а потім використовує їх для контролю громадян або створення соціальних рейтингів, що нагадують серіал «Чорне дзеркало» чи  романи-антиутопії.

І є інший підхід, до якого сьогодні схвиляється Європа із Загальним регламентом захисту даних (GDPR). Тут підіймають питання доцільності збору інформації, необхідності чіткої аргументації, як вона буде використовуватися і чи можна її видалити.

Зрозуміло, що технології настільки змінили нашу поведінку, що забезпечити повну приватність, як це було раніше, неможливо. Буквально щохвилини смартфон збирає тисячі терабайт даних, починаючи від оплати в магазинах через Apple/Google Рay і закінчуючи використанням GPS. І більшість з нас навіть не задумується, які саме дані збираються. Повністю відмовитися від цих сервісів заради приватності — звучить утопічно. Тому маємо бути реалістами: питання приватного дуже сильно розмивається. Є над чим замислитися. Але вже зрозуміло, що в майбутньому нинішня модель приватності буде змінена.

Які світові тренди актуальні для України?

Ми теж в Україні маємо задумуватися над подібними питаннями, зокрема, яка інформація викладається у вигляді відкритих даних. Приміром, навряд хтось захоче, щоб у відкритому доступі була медична інформація. Якщо ж вона буде деперсоналізована, то хто гарантує її знеособленість? Яка альтернатива згоді на обробку персональних даних? А що, можете її не дати? Скільки зберігається актуальність інформації?

Якщо ви в 15 років, будучи напідпитку, зробили хуліганський вчинок, то чи зберігатиметься ця інформація все ваше життя і роботодавець через 30 років думатиме, як розцінити цей випадок?

Це складні питання. Європа, яка напрацьовує подібні механізми після скандалу з Facebook, один з орієнтирів у вирішенні подібних питань.

 

Подписывайтесь на нас в Facebook!

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.